Маленький город просыпался. Разбойники заканчивали грабить последнюю жертву и кричали: «стража, пора вставать!»
Стража, нежась в постелях с «веселыми» девушками, потягиваясь и кряхтя, освобождалась от теплых объятий, собираясь домой, к женам…
Бравые разбойники всегда вовремя будили стражу и честно делились своею добычей!
Достопочтенные, грузные служащие досматривали свои последние сны, в которых им снились самые страшные тайны соседей и коллег по работе… И они, спросонья, корявым почерком, заносили их на бумагу – любимой страже!
Стража любила городских служащих… Как послушные овечки, щипали они травку на строго отведенных местах…
В городе, где «каждый спал с каждым», каждый служащий знал свое место и время… Но почему-то служащие, в отличие от стражи, всегда просыпались на своих продавленных диванах рядом с ворчливыми женами…. И это очень угнетало служащих!
Однако, правитель города, поставленный стражей для успокоения служащих, легко снимал утреннее раздражение служащих. Своим указом, этот маленький человечек с шустрыми глазками, разрешал выпить несколько глотков увеселительного пойла в здании, где щипали травку служащие….
О, правитель! Это был особый тип служащего! Генетически избранный, он умел щипать травку на любом участке своей пажити, правда, под неусыпным оком стражи…. Но его гениальное чутье всегда позволяло ему вовремя подоить и вовремя поделиться! А это так важно: вовремя поделиться! Все должно быть вовремя!
Но больше всего и правитель, и стража, и служащие боялись правды… Правды о самих себе… Впрочем, кто же не боится такой правды? - Правды о самих себе!
Ну а народ? А народ уже давно пахал в поле…..
Комментарий автора: Наверно, это навеяно сказкой Салтыкова-Щедрина о разных городах глуповых, а может просто шальной, озорной ветер нашептал очередной рассказик о маленьком, невыдуманном городе в стране не верующих...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
